По завершенні переможної домашньої зустрічі з "Портовиком" президент гандбольного клубу "Динамо-Полтава" Іван Матієшин не став коментувати гру своєї команди, а відразу ж перейшов до стану справ у гандбольній Суперлізі.
- "Динамо" наробило чималого переполоху в Суперлізі,- поділився своїми думками Іван Семенович. - За 19 років тут звикли, що перші два місця займають запорізькі команди ЗТР і "Мотор", а решта бореться за призове третє місце. Завдяки полтавцям і "Портовику" у Суперлізі тепер маємо чотири сильні команди, які в досить гострій боротьбі мусять виборювати лідируючі позиції у турнірній таблиці. Якщо зберегти цю ситуацію, то через рік-півтора вони підтягнуться до європейських "середняків". Ще рік тому про це ніхто й мріяти не смів.
На думку Івана Матієшина (на фото), треба відроджувати українську школу гандболу. Адже гандбольна збірна колишнього Радянського Союзу, в якій грало чимало українців, не раз ставала чемпіоном світу. А кістяк гандбольної збірної України зразка 2012 року треба формувати на базі саме "Динамо-Полтава" і "Портовика", аби поєднати молодіжний ентузіазм і досвід ветеранів.
Треба віддати належне директору гандбольного клуба "Портовик" Сергію Гордієнку і тренеру Олегу Сичу. За 4 роки їм удалося створити досить професійний і амбіційний молодий колектив. Сильною стороною южненців є те, що вони мають свою молодіжну команду. У грі з полтавцями - одноосібними лідерами Суперліги - гравці з Южного продемонстрували не лише ефективний захист, а й досить швидкісний гандбол в атаці, вдалу гру на флангах. Але найвищої похвали заслуговує воротар гостей, який взяв майже усі м'ячі, які можна було взяти.
Прагнення до перемоги - це те, чого не вистачає українському гандболу. Але ще більше не бракує йому системної психологічної роботи з гравцями, що досить вдало підмітив тренер кращої російської гандбольної команди "Чеховские медведи" Максимов: "Українські гандболісти то летять стрімголов в атаку, не бачачи своїх колег, то повзають по полю, як сонні мухи по склу. Європейські команди грають доволі стабільно обидва тайми, борючись до останнього за кожен м'яч. В українців слабка не лише фізична, а й психологічна підготовка". Що тут заперечити тренеру команди, яка входить в десятку кращих команд світу?
Якщо говорити про відродження української школи гандболу, то на прикладі "Портовика" можна простежити один з її найоптимальніших варіантів: дитяча і молодіжна команди, укомплектована на їхній базі команда Суперліги з 2-3 легіонерами, які беруть на себе не лише ігрову, а й психологічну підтримку своїх молодших колег. Але розкрити свій потенціал така команда може лише за умови гострої конкурентної боротьби в Суперлізі. І тут уже без "гандбольного штабу", як називають керівництво національних гандбольних федерацій, не обійтися. У Франції гандбольними талантами опікується 35 високопрофесійних і високооплачуваних членів національної гандбольної ліги. В Україні на утримання 5 керівників "гандбольного штабу" за 19 років гандбольні клуби не перерахували жодної гривні. Вже кілька років ведуться розмови про підготовку Національної програми розвитку гандболу в Україні. Але її нікому розробляти, нікому просувати на найвищому рівні.
Доки цього не буде - наші гандбольні клуби в Європі за серйозних суперників ніхто не вважатиме. Іван Матієшин цілком слушно пропонує, аби керівники гандбольних клубів України нарешті сіли за круглий стіл і обговорили для початку три найболючіших проблеми: створення Національної програми розвитку гандболу, реформування гандбольної федерації і комплектування національної збірної на нових засадах. Якщо у федерації немає коштів навіть на страхування гравців, які виїжджають на змагання за кордон - про який український гандбол сьогодні можна говорити...

Степан ВОВКОДАВ